для власної користі

1. n

1) рука (кисть)

2) лапа, передня нога (тварини)

3) бік, сторона; позиція

4) контроль; влада; тверда рука

5) згода; обіцянка; б) згода на шлюб

7) допомога

8) участь; частка; роль

9) робітник

10) pl робочі руки, робоча сила

11) pl мор. команда, екіпаж (судна)

12) виконавець; автор

13) pl група, компанія

14) майстер своєї справи; умілець; митець

15) уміння, майстерність, вправність

16) почерк

17) підпис

18) театр., розм. оплески

19) джерело (інформації)

20) стрілка (годинника тощо)

21) крило (семафора)

22) пучок, жмут, в'язка

23) долоня (як міра довжини)

24) окіст, окорок

25) повід, вуздечка

2. adj

1) ручний

2) зроблений ручним способом

3) переносний

4) наручний (годинник тощо)

3. v

1) передавати, вручати

2) доторкатися, торкати

3) провести за руку (into, out of, to); допомогти (зайти, пройти)

4) згортати (вітрила)

* * *

1) рука, кисть руки

2) лапа, передня нога ( мавпи); лапа (сокола, папуги); клішня ( рака)

3) покажчик ( який зображує руку з витягнутим вказівним пальцем)

4) сторона, напрямок, положення

5) джерело ( інформації)

6) стрілка (годинника, барометра)

7) крило ( семафора)

8) кoм. пучок, в'язка; окіст

9) повід, вуздечка

10) долоня, хенд (міра довжини, яка дорівнює чотирьом дюймам)

11) фактура ( тканини)

12) робітник, працівник

13) матрос; pl; мop. команда, екіпаж

14) pl група, компанія

15) автор; виконавець

16) майстер своєї справи; умілець

17) уміння, майстерність; манера виконання

18) почерк; підпис

19) допомога

20) роль, участь

21) миcт. розм. оплески

22) контроль; влада, тверда рука

23) згода, обіцянка; згода або пропозиція одружитися

24) кapт. карти, які знаходяться на руках в одного гравця; гравець, рука; партія; кін

1) ручний; зроблений вручну, ручним способом; переносний; наручний, для носіння на руці

2) пpиcл. вручну

1) передавати; вручати

2) доторкатися, торкатися

3) (into, out of, to) провести за руку; допомогти (увійти, пройти)

4) (звич. hand it to smb) віддавати належне; визнати себе переможеним, поступитися

5) мop. прибрати ( вітрила)

Прокопович, Теофан (1681, Київ - 1736) - укр. мислитель, богослов, церковний діяч. При хрещенні був названий Єлисеєм, справжнє прізвище, ймовірно, Церейський. Згодом узяв прізвище свого дядька - Теофана Прокоповича, професора і ректора КМА. Навчався в КМА, потім упродовж трьох років студіював у колегії св. Атанасія у Римі. Навчався також в ун-тах Швейцарії і Німеччини, зокрема в Йєні, Галле, Альтдорфі. Повернувшись на батьківщину, понад десять років був проф. і ректором КМА, викладав поетику, риторику, філософію, математику, теологію. На вимогу царя Петра І П. проти власної волі змушений був переїхати до Петербурга. Він підтримує освітні реформи Петра, створює перший проект Академії наук, очолює літературно-громадський гурток, який одержав назву "вченої дружини", пише низку публіцистичних і філософсько-богословських творів. Іноземні вчені вважали його найосвіченішою людиною тогочасної Росії, доробок якої позначився на багатьох напрямах розвитку її культури і науки. Мислитель вважав, що Бог як предвічна мудрість і вседосконалий розум існував до буття світу і є його першопричина і творець. Разом із тим, на думку П., повне визначення природи збігається з Богом щодо природних речей, у яких він з необхідністю існує і які він рухає. Ядром учення П. про світобудову є поняття природного (фізичного) тіла, яке він розглядає як субстанцію, що складається з матерії і форми. Матерія при цьому розглядалась як спільний і єдиний субстрат природних тіл, джерело їхньої кількісної визначеності, а форма - як основа їхньої якісної різноманітності. П. наполягав на активності матерії як компонента субстанції, котра знаходиться в постійному русі, що є універсальним і являє собою "мовби якесь загальне життя всього світу". На роздумах мислителя про матерію позначився розвиток природознавства, який схилив його до двох висновків: по-перше, на відміну кір Аристотеля, він твердив, що матерія єдина й однорідна в усіх природних тілах: це стосується неба і землі, живого і неживого, вона змінює лише форму, переходячи від одного тіла до іншого; по-друге, створена на початку світу Богом матерія не може далі ні народжуватися, ні знищуватися, ні збільшуватися, ні зменшуватися. Заперечуючи атомістичне вчення, П. вважав, що матеріальний всесвіт складається з найдрібніших корпускул, які є подільними до безмежності, але й найменша частинка тіла не втрачає своєї матеріальності і не може бути зведена до матеріальної точки. Він не погоджувався з думкою, що матерія не має власного існування, а отримує його від форми, і наполягав на нероздільності сутності й існування в природних тілах. Простір і час, як вважав мислитель, невіддільні від рухомого тіла. Високо оцінюючи розум людини, П. приділяв значну увагу вивченню логічних операцій, методів доведення й аргументації. Істина перестає бути для нього чимось заздалегідь даним у Біблії, а розуміється як процес набуття і нарощування людством нового знання. П. визначає істинне знання, прагнучи розширити межі самобутності наукової істини, як корисне і практично значуще. Суттєве місце в творах П. відведено проблемі людини та моралі. Ідеї, що він розвивав, були спрямовані проти середньовічних концепцій у цій галузі, сприяли формуванню нових етичних норм і уявлень. У своїх творах П. виходив із ідеї про те, що основою історичного поступу, сили держави, добробуту громадян є освіта, поширення наук, мистецтв і ремесел. Тому верховним носієм державної влади, на його думку, може бути лише просвічений володар, "філософ на троні". Центральне місце в філософському вченні П. належить теорії держави і права. Створений ним перший в Росії варіант теорії просвіченого абсолютизму був наслідком застосування теорій природного права і суспільної угоди до осмислення реалій історії рос. державності і її нагальних потреб у петровську добу. Він сприяв утвердженню пріоритету світського начала, науки, розуму, що спиралися на авторитет сильної і просвіченої державної влади; протидіяв намаганням боярської і церковної опозиції виступити проти петровських реформ; захищав демократичну за своєю сутністю ідею спільного блага - "всенародної користі". Створена П. теорія просвіченого абсолютизму мала чимало спільного з ученнями ранньобуржуазних теоретиків держави і права: Ліпсія, Греція, Гоббса, Пуфендорфа. При її опрацюванні мислитель використовував не лише доробок західних вчень, а й осмислення державотворчих ідей, особливо пов'язаних з теорією природного права, наявній в укр. філософській і суспільно-політичній думці вже від друг, пол. XVI ст. Але запропонована П. теорія була непридатною для умов України, де не було власної монархічної традиції, а, сприяючи централізації Росії, слугувала придушенню тут автономістичних і самостійницьких прагнень у сфері державотворення. В поглядах П. відобразився перехід від філософських ідей, що ґрунтувалися на ідеях східної патристики і західної схоластики, до формування філософських концепцій Нового часу.

[br]

Осн. тв.: "Мистецтво риторики" (рукопис, 1706); "Правда волі монаршої у призначенні спадкоємця своєї держави" (1726); "Духовний регламент" (1823).